СодержаниеПлан
1. Демократія: надії і розчарування..............................................3
2. Визначення демократії........................................................................4
3. Ідеальна і реальна демократія........................................................7
4. Демократія і пошук ідеального державного устрою.....9
5. Бібліографія...........................................................................................11Введение... Що ж таке «демократія»? Безумовно не претендуючи на яке-небудь «кінцеве», ідеальне визначення цього складнішого поняття, ми спробуємо представити наше бачення цієї проблеми.
Коли античні мислителі, особливо такі «стовпи» як Платон і Аристотель, відповідали на це питання, вони мали на увазі насамперед демократію, як форму правління. Вони розрізняли форми правління в залежності від того, чи править один, деякі чи весь народ і встановлювали три основних стани: монархію, аристократію і демократію. Однак і Платон, і Аристотель кожну форму правління зв\'язували з відомою формою громадського життя, з деякими більш глибокими умовами суспільного розвитку. Обоє вони мали визначений емпіричний матеріал по питанню розвитку і зміни політичних форм, і обоє бачили, що якщо є в державі якась внутрішня сила, на якій воно тримається, незважаючи ні на які нещастя, то форми його міняються. Кожна з цих форм може бути чи гірше краще в залежності від того, чи випливають вони по шляху чи закону відступають від нього, чи мають вони у виді загальне чи благо власні інтереси правителів. Але всі ці форми рухливі і мінливі. Жодна з них не є «кінцевої» і ідеально міцної. Це твердження відносилося в тому числі і до демократії. У зображенні Платона ця мінливість демократії перетворюється в порочне коло: з однієї сторони це краще з правлінь, усі стають вільними, кожен одержує можливість улаштовувати своє життя по своєму бажанню, однак з іншого боку, нібито, унаслідок «відсутності в житті людей твердого плану і порядку» усі тут приходить у розлад. Мінливість і рухливість демократії відзначає й Аристотель. Найбільш міцним він вважає демократичний лад у народів, що живуть простій, близької до природи життям. Інші види демократії здаються йому підданими змінам, причому найгіршим видом він вважає той, у якому під видом панування народу править купка демагогів, у якому немає твердих законів, а є постійно мінливі розпорядження, у якому судова система перетворюється в знущання над правосуддям.
Європейський гуманізм уніс значні «ускладнення» у «простоту» грецьких визначень. Древній світ знав тільки безпосередню демократію, до якої народ (раби, зрозуміло, за народ не вважалися) сам править державою через загальні народні збори. Поняття демократії збіглося тут з поняттям демократичної форми правління, з поняттям безпосереднього «народоправства». Хоча Руссо також відтворював це грецьке слововживання, однак саме він створив теоретичне обґрунтування більш широкому розумінню демократії, що затвердилося в наш час. Він допускав, що з верховенством народу можуть бути сумісні різні форми державної влади - і демократична, і аристократична, і монархічна. Тим самим він відкрив шлях для нового розуміння демократії як форми держави, у якому верховна влада належить народу, а форми правління можуть бути різні[1] .
Пізніше поняття демократії було поширено на усі форми держави, у якому народу належить верховенство у встановленні влади і контроль над нею. При цьому допускалося, що свою верховну владу народ може виявляти як безпосередньо, так і через представників. Відповідно до цього демократія визначається насамперед як форма держави, у якій верховенство належить загальній волі народу. Це є самоврядування народу, без його розходження на «чорних і білих», «пролетарів і буржуазію», тобто всієї маси народу в сукупності. Отже, демократичній ідеї однаково суперечить усяке класове панування, усяке штучне узвишшя однієї людини над іншим, якими б людьми вони ні були. Таким чином, класова демократична теорія, сприйнята більшовиками, була протиріччям самої собі.
--------------------------------------------------------------------------------
[1] Сам Руссо считал демократию возможной только в виде непосредственного «народоуправства», соединяющего законодательство с исполнением. Те формы государства, в которых народ оставляет за собой только верховную законодательную власть, а исполнение передает монарху или ограниченному кругу лиц, он признавал законными с точки зрения «народного суверенитета», но не называл их демократическими...Литература'
|
|
