СодержаниеЗМІСТ
1. Політичний прояв гуманізму
Поняття гуманізму
Мораль як утілення гуманізму
Совість як верховний суддя морального політичного поводження
2. Мораль і політика: загальне і специфічне
Функціональна спільність політики і моралі
Розходження між політикою і мораллю
3. Чи можлива моральна політика?
Основні погляди на взаємозв\'язки моральності і політики. Моралізаторський підхід.
Політика поза мораллю
Політика — це зло!
Чому політика здається \"брудною справою\"?
Компромісний підхід до співвідношення політики і моралі. Етика відповідальності й етика переконань М. Вебера.
Інституалізація моральних вимог
Використана літератураВведениеУ світовому соціальному житті можна виділити чотири головних підходи до взаємовідносин політики і моралі. Історично першим з них є моралізаторський підхід. Виражається в крайній формі — у формі морального абсолютизму, — цей підхід означає, що політика повинна не тільки мати високоморальні цілі (загальне благо, справедливість і т.п.), але і при будь-яких обставинах не порушувати моральні принципи (правдивість, доброзичливість до людей, чесність і т.п.), використовуючи при цьому лише морально припустимі засоби.
Моралізаторський підхід до політики, що панував у суспільній думці аж до Нового часу, не утратив свого значення й у XX в. Відомий російський релігійний філософ В.С. Соловйов писав: \"Як моральність християнська має на увазі здійснення царства Божія усередині окремої людини, так християнська політика повинна підготовляти пришестя царства Божія для всього людства як цілого, що складає з великих частин - народів, племен і держав\"[1] .
Звільнений від крайностей, моралізаторський підхід до політики представлений, зокрема, в ідеології християнсько-демократичного руху — одного з найбільш впливових політичних рухів сучасного світу. Такий підхід, що розуміється як моральний орієнтир суб\'єктів політики, їхнє прагнення зробити її моральної, з огляду на при цьому соціальні реальності, сприяє гуманізації політики. У той же час життя показало, що спроби цілком підкорити політику моральності в дусі морального абсолютизму прирікають її на неефективність і тим самим компрометують і мораль і політику.
Політика поза мораллю
Гіпертрофованим відображенням розходжень політики і моралі є підхід до їх взаємовідносин, що відокремлює ці дві області громадського життя друг від друга. Відповідно до цього (другому) підходу, політика і мораль автономні і не повинні втручатися в компетенції один одного. Мораль — це справа цивільного суспільства, особистої відповідальності, політика ж — область протиборства групових інтересів, вільна від моральності.
Родоначальником таких поглядів багато хто вважають Макіавеллі. Дійсно, цей видатний мислитель, як уже відзначалося, звільнив дослідження політики від релігійного й етичного контролю, поставив у центр політичного аналізу проблему ефективності політики, способів і засобів досягнення цілей. У своїй знаменитій роботі \"Государ\" (1532 р.) він затверджував, що політика повинна враховувати конкретний стан суспільних удач, у тому числі моральну зіпсованість людей. Людина, що бажає завжди робити добро, при аморальному оточенні нічого не доможеться, не будучи реалістом, і загине. Тому якщо в народі не розвиті цивільні чесноти й у суспільстві наростає анархія, то заради порятунку держави і порядку государ вправі використовувати будь-які, у тому числі й аморальні засоби. У приватному ж житті він зобов\'язаний керуватися загальноприйнятими нормами моралі.Литература'
|
