СодержаниеВведениеСоціальна сфера в Україні перехідного періоду характеризується економічними зрушеннями і труднощами, які частково є наслідком застосування форм і методів директивного управління, невдалими спробами наповнення нових форм менеджменту старим змістом, недооцінки новітніх форм соціального регулювання та самореалізації, а також впливом інших об\'єктивних чинників. Подолання цих труднощів пов\'язане насамперед з реалізацією гнучкої і зваженої соціальної політики, яка передбачає низку стратегічних напрямів, застосування певних методів, іноді не дуже популярних.
Аналізуючи основні тенденцій та особливості сучасної України засвідчую, що система соціального захисту, яка функціонує в Україні, створена ще за радянських часів. І хоч вона вже має чимало ознак, властивих державам перехідного періоду, однак не відповідає життєвим потребам громадян українського суспільства. Попри законодавчо-нормативну базу та наявність відповідних концепцій розвитку вітчизняної соціальної політики, цілісної програми її розвитку дотепер не існувало: були лише окремі спроби розробки і впровадження її елементів, часто без достатнього ресурсного забезпечення і соціально-економічного обґрунтування, без урахування територіальних особливостей суспільного буття та менталітету народу.
Уряд робив спроби реформувати напрями соціальної політики, спрямовані на пом\'якшення негативних наслідків падіння життєвого рівня та часткову компенсацію втрат верствам населення, які найбільше її потребують. Створені певні механізми захисту доходів працівників бюджетної сфери, соціальної підтримки малозабезпечених сімей з дітьми, інвалідів, ветеранів, безробітних громадян. В основному вдалося зберегти загальнодоступність і безоплатність освіти, охорони здоров\'я та культурного обслуговування населення.
Водночас ці заходи були недостатньо ефективними. Компенсація доходів шляхом індексації заробітної плати працівників бюджетної сфери, як правило, була запізнілою. Численні пільги, соціальні виплати та допомоги досить часто надавалися без урахування матеріального становища домогосподарств (сімей) і реальних можливостей людей забезпечити власне благополуччя. В суспільстві почали зростати соціальна апатія, соціальне утриманство, допомога не надходила до тих, хто реально їх потребував.
Окрім того, самі методи провадження реформ інколи не відповідали соціальним, етичним і науковим критеріям. Однак послідовність цих процесів дала поштовх для впровадження більш ефективної соціальної політики, яка вимагає концентрації зусиль на вирішенні найгостріших соціальних проблем,
розробці нових механізмів своєї реалізації, що забезпечує більш раціональне використання фінансових, матеріальних і трудових ресурсів. Життєво необхідно переорієнтовувати вітчизняну соціальну політику на активізацію факторів, які стимулюють високоефективну і продуктивну працю, зростання на цій основі матеріального рівня та умов життя українського народу.Литература
|
