СодержаниеВведениеРозвиток соціологічних досліджень в правовій науці обумовлюється рядом причин: необхідністю пізнання соціальної дійсності, що відрізняється прагненням знайти структурний зв’язок норми з деяким набором фактів, що впливають на право. Право – це зведена в закон воля владних і панівних спільностей, зміст якої визначається матеріальними умовами життя соціальної спільності, її джерелами. Право оформлюється у вигляді системи норм, правил установлених або санкціонованих державною владою. Особливість правових норм полягає в тому, що їх реалізація забезпечується силою примусу держави. Право – це частина політичної надбудови, яка визначається панівними в суспільстві виробничими відносинами, оформляє і закріплює відносини і засновані на них стосунки.
Пердметом соціально – правових досліджень є суспільні відносини, що складаються при формуванні правових актів, тобто при підготовці викладу соціальних відносин мовою правових норм і при переведенні, реалізації правових рекомендацій в соціальну поведінку особи і соціальних утворень. Конкретні соціальні дослідження в праві спрямовані на вивчення соціальної обумовленості і соціальної дії, ефективності права і його інститутів, розкриття впливу права на суспільні відносини, на практику і зворотний вплив соціальних факторів на право. Предметом дослідження соціології є система і механізм взаємодії соціальних факторів, що впливають на формування і розвиток суспільних відносин. Соціальна обумовленість правових норм, інститутів і права є широка проблема, що передбачає глибокий аналіз існуючих в дійсності суспільних відносин, які вимагають правового регулювання. Фактичні суспільні відносини надзвичайно рухомі, нестабільні, тому важливо не лише описати їх систему, але й виявити тенденцію розвитку.
Вивчення соціальної обумовленості права має й інший аспект розгляду механізму обумовленості, який дуже складний. Фактичні відносини, що обумовлюються правовим регулюванням, відображаються в інтересах, мотивах і меті, у свідомості людей, що потім знаходить відображення у діяльності державних органів і громадських флрмувань, які висувають нові правові рекомендації, а потім і в діяльності законодавчих органів. Предметом соціально-правових досліджень стають не тільки регламентовані форми діяльності підготовки правових актів, а різні неформальні відносини в правовому процесі, громадська думка та її різні течії тощо. Аналіз соціальної дії права тісно зв’язаний з вивченням його соціальної обумовленості.
Отже, соціологічні дослідження права мають предметом суспільні відносини в сфері створення і функціонування правової системи, її інститутів і норм, вивчення соціальної обумовленості і соціальної ефективності права і аналіз взаємозв’язку між правовими нормами, правовими відносинами і фактичними суспільними відносинами людей. Соціальні фактори, що взаємодіють з правовими явищами, а також механізм і закономірності такої взаємодії і становить предмет соціології права.
Поява та розвиток соціології права не є чимось випадковим. Це результат історичного розвитку знань людства, їх диференціації, відокремлення. Незважаючи на зв\'язки, що склалися історично між соціологічним і юридичним мисленням, все ж живуть у суспільній свідомості, навіть у сприйнятті тих, хто професійно займається соціологією і правом, як два різних типи мислення. Причини тому — історичні властивості. Справа в тому, що юриспруденція не лише за формою, а й на ранніх етапах розвитку характеризується нормативним мисленням. Соціологія ж виникла на основі ідей пізнання соціальної реальності, дійсності, що відрізняється прагненням знайти структурний зв\'язок норми з деяким набором факторів, що впливають на право. Тип же правових поглядів, що проявився в пору буржуазних революцій і становлення політичної ідеології буржуазії, став нормативним. Нормативність підходу до суспільних явищ і подій у багатьох випадках відбивалась і на поясненні неправових явищ, Тип мислення названо юридичним позитивізмом. Норми права і правове становище теоретичного і прикладного характеру розглядалось як сухі, мертві формули поза зв\'язком з генезисом, функціями і розвитком суспільних відносин. Правові явища відокремлювались від політики, політичної системи, соціальних спільностей людей, від усього того, що можна назвати суспільним організмом.
Соціологія права стала відображенням реакції юридичної теорії на нові проблеми, що виникли в практиці соціології, тому що юридичний позитивізм виявився негнучким і мало пристосованим для динамічного вирішення комплексу нових проблем. Однією з таких проблем стало пристосування правової теорії та практики до умов монополістичного капіталізму, пристосування юридичної і політичної надбудови до вимог розвитку зростаючого грошового і господарського обігу, зростання класових і національних суперечностей. У таких умовах виявилась вся ілюзорність теорій, що обґрунтовували природний характер державно-правової надбудови, різних ідей і загальної соціальної справедливості, непорушності ідейних і правових цінностей. Тоді буржуазна юриспруденція займалась правом не як системою людської поведінки, а як сумою правил, і саме правових правил і норм. Західні дослідники охоче віддали дань історії права (Момзену, Гірке, історичній школі права Савіньї, представникам природно-правової доктрини та ін.) за той вплив, що сприяв формуванню соціології права. Та не варто переоцінювати роль різних течій правознавства, бо історична школа права займала центральне місце в юриспруденції ., а нормативний характер правового мислення, хоча б в континентальній Європі, особливих змін не зазнав. На рубежі століть соціологія і право зблизились. Два мислення доповнювали один одного. Соціологія права, дещо зв\'язана з традиційно-позитивістським мисленням, давала можливість називатись і соціологією права, і філософією права. Та посилення викладу правових явищ і філософським і соціологічним їх поясненням, привело до формування соціології права.
Суспільні відносини рано чи пізно все ж прокладають шлях через правову практику, доки, нарешті, покликані займатися правотворчістю органи не освячують нові норми, що уже знайшли відображення в правовій практиці. Однією з важливих для соціології права є проблема суспільної обумовленості права. Разом з тим розуміння соціальної обумовленості права протистоїть і тим перебільшенням, що випливають із суб\'єктивного підходу до права як можливого засобу вирішення будь-яких суспільних проблем. Це дозволяє знайти правильну межу співвідносин загальної соціології і соціології права.
Сучасна соціологія права виникла і сформувалась на початку XX ст. \'Розвитку соціології права сприяють два значних фактори: з одного боку, завжди наполегливе «замовлення» суспільства, що викликається змінами правових явищ, а з другого — власний розвиток науки, п теорій і методів. Правознавці в США, Західній Європі та інших висувають на перший план вивчення правової практики, дослідження права в дії. Це породжує у тісному зв\'язку з певними філософськими традиціями — прагматичну соціологію, права, значним представником якої став Роско Паунд. Центральним в працях Роско Паунда є розуміння ним інструментального характеру права, що розвивається під впливом прагматичної філософії і особливостей системи загального права. Чітко простежується в соціології права історичний підхід. Роско Паунд ставить проблему суперечностей між стабільністю правопорядку і необхідністю змін у праві, що покликана вирішити теорія права, вважає, що дві потреби визначили зв\'язане з правом філософське мислення. З одного боку, заінтересованість в порядку, що зосереджено в суспільній безпеці, що право вимагало з самого початку і тим спонукало людей шукати міцну основу для певної систематизації діяльності людини, з чиєю допомогою сгримується посадове свавілля і особисте, що забезпечує міцний і постійний суспільний порядок. З другого боку, потреба погоджувати право з вимогами загальної безпеки, що спонукає до створення нових компромісів, тому що зміни, які відбуваються в суспільстві, закликають перебудувати навіть ю Арібншгі деталі суспільного ладу до перегляду правових норм і до пристосування їх до несподіваних ситуацій. Це спонукає людей відшукувати основні принципи розвитку права і нарешті привело до того, що люди спробували сформувати таку загальну теорію правопорядку, що відповідала потреба певного періоду розвитку права. Соціологія права Роско Паунда передбач -активну діяльність. Здійснення функцій суспільної творчості є її завданням. Правовому мисленню треба розстатися з кріслом, йому необхідно виміряти фактичні потреби та інтереси — але не давати їм оцінок, оскільки вони діючи уже по тій простій причині, що існують — і на цій основі сформувати правові постулати суспільства, що служить йому і на які має спиратися пра-вотворчість і правостосування.Литература
|
|