СодержаниеВведениеДобробут людини значною мірою визначається матеріальним рівнем її життя, який найчастіше вимірюється обсягом поточних доходів або витрат.
Показники диференціації населення за доходами або витратами дають певну оцінку його розподілу за рівнем життя, але мають і деякі недоліки. Головний із них полягає в тому, що на їх основі неможливо чітко виокремити малозабезпечені, середньо-забезпечені і високозабезпечені групи населення, що вкрай необхідно для розробки і реалізації соціальної політики. Вирішити це завдання можна тільки при визначенні граничних розмірів доходу груп населення, і, насамперед, малозабезпеченого (бідного) населення.
Бідність звичайно визначається як неприпустимо низький рівень життя або порівняно з рівнем життя інших членів суспільства, або щодо певних стандартів життя. Вивчення бідності — особливе завдання соціальної статистики. Вона має подавати інформацію про чисельність населення країни і регіонів, яке мешкає нижче межі бідності, про демографічний і соціальний склад цього населення, джерела його доходів і тривалість перебування в бідності.
Розрізняють два підходи до вимірювання бідності: бідність за доходами і бідність за можливостями.
До бідного населення за доходами належить населення, що має доходи, які не забезпечують визнаний суспільством рівень мінімального споживання. Нині відсутній єдиний підхід до визначення межі (порогу) такого доходу, що створює певні трудності при вивченні рівня бідності.
Визначення межі бідності, що використовується в щорічних доповідях ООН про людський розвиток, засноване на концепції «абсолютної» межі. Межа бідності, відповідно до цієї концепції, визначається рівнем доходів або витрат у грошовому виразі, нижче котрого неможливо забезпечити мінімальне адекватне харчування, а також задовольнити основні непродовольчі потреби. Такий підхід використовується винятково з метою забезпечення коректності міжнародних порівнянь і не може бути соціальним нормативом під час вироблення соціальної політики у сфері доходів населення.
У світовій практиці різних країн залежно від рівня економічного розвитку існують свої методи та критерії встановлення меж бідності. Метою офіційного визначення межі бідності є формування ефективної системи соціального захисту населення в разі падіння доходів до рівня, нижчого за поріг бідності. Прийняття офіційного порогу бідності накладає на уряд зобов\'язання надавати соціальну допомогу домогосподарствам або окремим особам, чиї доходи нижчі за офіційно встановлений поріг. Складність прийняття конкретного значення порога бідності, особливо в країнах із перехідною або недостатньо розвиненою економікою, пояснюється суперечливою природою цього соціального нормативу. З одного боку, його рівень має бути достатнім для забезпечення мінімальних потреб малозабезпечених верств насе лення, а з Іншого боку, відповідати економічним можливостям держави з надання допомоги групам населення, чиї доходи нижчі за встановлений поріг бідності. У разі заниженого порогу бідності різко зростають процеси маргіналізації населення, неминуче формується так називана «застійна бідність», для усунення якої в майбутньому будуть потрібні значні засоби. Не виправдано завищений поріг бідності, не підкріплений можливостями економіки, збільшує обсяги бюджетних витрат, що тягне за собою грошову емісію і, як наслідок, зростання інфляційних процесів, які призведуть до зниження рівня життя населення і, насамперед, найменш забезпечених його верств.
Існують кілька підходів до визначення порогу бідності: об\'єктивні підходи, до яких належать нормативний (абсолютний), відносний, структурний, і ресурсний (політико-адміністративний), а також суб\'єктивний підхід, в основі якого лежить самооцінка населенням достатності певного рівня доходу.Литература'
|
|
