СодержаниеЗМІСТ\r\nВСТУП………………………………………………………….………………..4\r\nРОЗДІЛ 1ПОНЯТТЯ ФОРМИ (ДЖЕРЕЛА )ПРАВА ДОКТРИНИ ТА ЇХ СПІВВІДНОШЕННЯ…………………………………………………………..6\r\n1.1. Форма (джерело) права як науково-правова категорія………………6\r\n1.2. Поняття правової доктрини…………………………………………….…9\r\n1.3. Правова доктрина як форма (джерело) права та її характеристика…..10\r\nРОЗДІЛ 2 ПРАВОВА ДОКТРИНА ЯК ФОРМА ТА ДЖЕРЕЛ ТЛУМАЧЕННЯ ПРИНЦИПУ ВЕРХОВЕНСТВА ПРАВА……………….12\r\n2.1.Актуальність доктринального підходу в сучасному праві………….12\r\n2.2.Поява та розвиток ідей верховенства права………………………….....17\r\n2.3.Принцип верховенства права у сучасних правових системах…………21\r\nРОЗДІЛ 3 ЕВОЛЮЦІЯ ЗМІСТУ КОНСТИТУЦІЙНО-ПРАВОВИХ ДОКТРИН В УКРАЇНІ……………………………………………………....24\r\n3.1.Роль доктрин у правовій системі України…………………………...24 \r\n3.2.Конституція України як форма (джерело) права……………………….29\r\nВИСНОВКИ……………………………………………………………….…34\r\nПЕРЕЛІК ПОСИЛАНЬ……………………………………………….……..36ВведениеВСТУП\r\n\r\nТрадиційним при вивченні права є розгляд питання про джерела права. В літературі звертається увага на багатозначність і нечіткість цього поняття, а також численність джерел права. Однак у радянській правовій системі джерелом права здебільшого визнавалися нормативно-правові акти. Не змінилися погляди правників з цього приводу і зараз.\r\nОтож, у багатьох випадках джерела права ототожнюються з його формами. Так, В.Шаповал зазначає, що формами існування будь-якої галузі національного права є нормативно-правові акти, що належать до формальних джерел права [24, с.5]. Ту саму ідею висувають і автори підручників з теорії держави і права, які визнають юридичні джерела (форми) або соціально-соціальні джерела офіційно-документальними формами вираження і закріплення норм права, що виходять від держави і надають їм юридичне, загальнообов’язкове значення.\r\nДо загальносоціальних джерел відносять економічні, соціальні, політичні, морально-культурні та інші фактори, що породжують або обֹєктивно обумовлюють виникнення правових норм. В російській літературі зустрічається ще більша градація. Тут зустрічаються матеріальні, ідеальні та юридичні джерела права.\r\n Матеріальні – ґрунтуються на системі об’єктивних потреб суспільного розвитку, своєрідності даного способу виробництва, базисних відносинах. Але суспільні потреби мають бути осмислені та скориговані законодавцем у відповідності до рівня його правосвідомості та політичної орієнтації. На його позицію можуть впливати особливості міжнародної та внутрішньополітичної обстановки, деякі інші фактори. Всі ці обставини у своїй сукупності і становлять ідеальне джерело права.\r\nРезультат ідеологічного осмислення потреб суспільного розвитку шляхом ряду правотворчих процедур отримує своє вираження в юридичних актах, які є юридичним джерелом права. В цьому випадку юридичне джерело права та форма права співпадають за змістом [20, с.375].\r\nАле в деяких видання поняття „джерела права” і „форми права” не ототожнюються. Вони, за твердженням авторів, тісно взаємоповֹязані, але не збігаються. Якщо „форми права” показують, як зміст права організовано і виражено ззовні, то „джерела права” – це витоки формування права, система факторів, що визначають його зміст і форми вираження [20, с.375].\r\nЗа давнішою традицією в романо-германській правовій системі основним джерелом права визнавалось писане право – нормативні акти. В дореволюційній Росії переважала думка, що саме ці форми обֹєктивування юридичних норм, які слугували визнанням їх обов’язковості, звуться джерелами права. Але навіть в ті часи такий підхід викликав заперечення.ЗаключениеПрийняття 28 червня 1996 року Конституції України стало, як вже відзначалось, фактичним закріпленням конституційно-правової доктрини України з чіткими ліберально-демократичними характеристиками. Це не було явищем випадковим. Так само, як і не було випадковим відновлення в серпні 1991 року національної державності України. Це закономірний процес розвитку демократії та утвердження загального добра у Європі і світі. Проте важливо пам’ятати, що цьому передували непроста, часами трагічна для багатьох поколінь українського народу, багатовікова iсторiя українського державотворення, реалізація українською нацiєю свого невід’ємного права на самовизначення в 1917-1918 рр. і втрата національної державності в 1920-1923 рр., багатоміліонні жертви українсього народу в “цивілізованому” ХХ ст. (війни, голодомори, сибіри, чорнобилі). Тому будь-які непродумані, необгрунтовані зміни в тексті чинної Конституції України, особливо щодо її засадничих положень – положень, які реально становлять ядро конституційно-правової доктрини України, є не тільки спробою повернення “назад” (до тоталітарних методів правління), а й відступленням “сильних світу цього” від своєї історичної місії відповідальності “перед Богом, власною совістю, попередніми, нинішніми та прийдешніми поколіннями” (ч.6 Преамбули Конституції України) за долю української державності, за майбутнє українського народу.\r\nВажливо відмітити, що принцип верховенства права окремими дослідниками ототожнюється з принципом законності, адже обидва принципи передбачають обов’язок держави виражати в законах право та підкорятися цим законам. Але така думка, на наше переконання, не може відповідати сучасним уявленням про принцип законності та принцип верховенства права, адже різниця між ними, розглянута нами вище, свідчить про не синонімічне співвідношення однопорядкових категорій, а про співвідношення фундаментального принципу та спеціального, який подекуди має конституційне закріплення. \r\nОчевидний конфлікт тлумачення принципу законності пост-радянською та сучасною європейською правовою доктриною. Тому, як ми вважаємо, віднесення принципу законності до змісту принципу верховенства права потребує уточнення, що до останнього відноситься не забезпечення режиму законності, тобто правопорядку в цілому, а неухильне дотримання верховенства закону та рівності перед ним.\r\nЗазначені визначення принципу верховенства права відображають сучасний стан доктринального осмислення поняття та принципу верховенства права, яке, поряд з цим, потребує врахування сучасного розуміння змісту цієї категорії, розробленої європейською правовою доктриною та відображеного у нормативних документах провідних європейських організацій, зокрема для цілей проведення демократичних реформ у пострадянських країнах на основі принципу верховенства праваЛитература1. Алексеев С.С. Общая теория права: В 2-х т. – М.: Юрид. лит., 1982. – Т.2. – 360с.\r\n2. Андрусяк Т. Г. Теорія держави і права. – Львів, 1997.\r\n3. Витченко А.М. Метод правового регулирования социалистических общественных отношений. – Саратов, 1974.\r\n4. Гайворонський В. Джерела права // Вісник Академії правових наук України. - №3. – с. 56-65.\r\n5. Головченко В. Чи може бути правовий акт ненормативним? // Юридичний вісник України. – 1997. – 13-17 листопада (№46). – с.29-32.\r\n6. Загальна теорія держави і права / М.В.Цвік, В.Д.Ткачеко, Л.Л.Богагова. – Х.: Право, 2002. – 432с.\r\n7. Заєць А. Принцип верховенства права. – с.4.\r\n8. Карташов В.Н. Введение в общую теорию правовой системы общества. Ч.2.: Текст лекций. – Ярославль, 1996. – 100с.\r\n9. Комаров А.С. Общая теория государства и права: Курс лекций (2-е издание испр. и доп.) – М., 1995. – 312с.\r\n10. Котюк В. О. Теорія права: курс лекцій: Навчальний посібник для юридичних факультетів вузів. – К.: Вентурі, 1996. – 208с.\r\n11. Мурашин О.Г. До питання про поняття правового акта // Підприємництво, господарство і право. – 2002. - №12. – с.7-9.\r\n12. Мурашин О.Г. Формула підзаконності: призначення та складові // Часопис Київського університету права. – 2002. – №4. – с.3-6.\r\n13. Нечитайленко А. А. Основы теории права, - Х., 1998.\r\n14. Новий тлумачний словник української мови: У 4-х т. – К.: Аконт,1998\r\n15. Конституція України: Прийнята на п’ятій сесії Верхової Ради України 28 червня 1996 р. – К.:Преса України, 1997.\r\n16. Тодика Ю. Конституція і правова доктрина // Вісник Академії правових наук України. – Харків. – 2000. – №1(20). – С.42-50. \r\n17. Дністрянський С. Загальна наука права і політики. – Прага, 1923. \r\n18. Кучма Л. Богдан Хмельницький – видатна постать України: Доп. Президента України на урочистих зборах з нагоди 400-річчя від дня народження Богдана Хмельницького 20 грудня 1995 року // Урядовий кур’єр. – 1995. – №193. – 23 груд.\r\n19. Шаповал В. Від Руської правди до Декларації про державний суверенітет України: історичні форми правового регулювання державно-владних відносин // Віче. – 2000. – №7.\r\n20. Стецюк П. Станіслав Дністрянський як конституціоналіст. – Львів, 1999.\r\n21. Історія української Конституції / Упоряд.А.Г.Слюсаренко, М.В.Томенко. – К.:Право, 1997.\r\n22. Головатий С. Конституція України 1996 р. в системі європейського конституціоналізму // Право України. – 1997. – №8.\r\n23. Мироненко О.М. Історія Конституції України. – К.:Ін Юре, 1997. \r\n24. Шаповал В.М. Конституційне право зарубіжних країн: Підручник. – К.:АртЕк, Вища шк., 1997.\r\n25. Конституционное право зарубежных стран. Учебник для вузов / Под общ.ред.член-корр.РАН, проф.М.В.Баглая, доктора юридиченских наук, проф.Л.М.Лейбо и доктора юридических наук, проф.Л.М.Энтина. – М.:Изд-во НОРМА, 2000.
|
|
