|
СодержаниеВСТУП…………………………………………………………………………….3\r\nРОЗДІЛ 1ПОНЯТТЯ ТА ОСОБЛИВОСТІ ДЕРЖАВНОГО \r\nРЕЖИМУ…………………………………………………………………………5\r\n1.1 Поняття, форми та ознаки державного режиму……………………….5 \r\n1.2 Види державних режимів……………………………………………………8\r\n1.3 Поняття та особливості демократичного режиму……………………...10\r\nРОЗДІЛ 2 ФОРМУВАННЯ ТА ФУНКЦІОНУВАННЯ ПРАВОВОЇ АКТИВНОСТІ ОСОБИСТОСТІ У СУЧАСНОМУ СУСПІЛЬСТВІ……….12\r\n2.1. Поняття і ознаки правової поведінки…………………………………..12\r\n2.2.Поняття та система правосвідомості: правова ідеологія, правова психологія та їх функції……………………………………………………...18 \r\nРОЗДІЛ 3 ПРАВОВА АКТИВНІСТЬ ОСОБИСТОСТІ ТА ДЕРЖАВНИЙ РЕЖИМ……………………………………………………………………….20\r\n3.1.Співвідношення і взаємодія держави та особи………………………...20\r\n3.2.Правове виховання як засіб формування правової активності………….23\r\n3.3.Особисті права і свободи як засіб впливу на правову активність особистості……………………………………………………………………..29 \r\nВИСНОВКИ………………………………………………………………..…..32\r\nПЕРЕЛІК ПОСИЛАНЬ……………………………………………………..…34ВведениеВ юридичній літературі майже відсутні спеціальні дослідження, присвячені проблемі правової активності, лише деякі питання висвячувалися в процесі дослідження правового статусу особи, прав та свобод людини і громадянина, але це не тотожні категорії. \r\nТак, за часів існування СРСР, а також вже за часів незалежності питання правової активності особи не раз ставало одним з найдискусійніших. Такий стан речей пояснюється тим, що дане питання, не зважаючи на бурхливий розвиток науки теорії держави і права, залишалося не дослідженим принаймні до середини 70-рр. минулого століття. Саме в цей час увага теоретичних юридичних наук поступово повертається до особистості, її правового статусу, зв’язкам з державними та громадськими організаціями. Але, дослідження проблеми правової активності, в той час, мало надто поверхневий характер, що пояснюється першочерговою увагою до таких складових правового статусу особи, як то правова культура, правова поведінка, правова свідомість. За таких умов правова активність розглядалася виключно у її зв’язках з вказаними категоріями. Вбачалося, що правова активність існує лише як проміжна категорія між правовою культурою та правовою поведінкою. \r\nЗвичайно, визначення таких пріоритетів у дослідженні правового статусу особи, не сприяло ґрунтовному вивченню проблематики правової активності, якби не сміливі спроби окремих науковців, які наважилися виступити проти пануючої точки зору. Але прагнення певної когорти авторів дослідити у всій багатоаспектності проблему правової активності все ж таки не змогли утворити повноцінну наукову систему дослідження. \r\nВже за часів незалежності України питання правової активності чи професійної правової активності не втратило свою актуальність. Такий стан речей виглядає цілком логічно, адже правова активність є суміжною категорією між поняттями правова культура, правова поведінка, правова свідомість тому, досліджуючи дані поняття, не менша увага приділялася з’ясуванню суміжних категорій. \r\nАле серед науковців, цілком логічно, не існує якоїсь монотеорії з цього приводу. Так, в юриспруденції існують дві течії щодо дослідження проблеми правової активності. \r\nОбєкт дослідження: основні аспекти взаємодії правової активності особистості та державного режиму .\r\nМета дослідження:виявити основні чинники, що впливають на правову активність особистості в умовах певного державного режиму. Зробити відповідні висновки . \r\nПредмет дослідження: теорія держави та права як складова загальної правової системи України.\r\nМетоди дослідження :\r\n1.Аналіз і синтез літературних джерел \r\n2.Ретроспективний аналіз\r\n3.Описовий\r\nТеоретична значущість дослідження. В дослідженні розглянуті питання формування правової активності крізь призму тих чинників, що впливали на життя особистості з дитячого віку .Правове виховання та правова культура розглядаються як фактори суспільної правосвідомості .ЗаключениеОтже, система правового виховання — сукупність основних частин (елементів) правовиховного процесу, що забезпечує його визначений порядок і організацію. Вона, з одного боку, характеризується цілісністю, всі елементи якої розташовані у певному встановленому порядку, який залежить передусім від важливості й значення кожного конкретного елемента системи, а, з іншого — вона не має структурної ієрархії та чіткої внутрішньої підпорядкованості, тобто жоден елемент не може володіти беззаперечною перевагою щодо іншого. Система правового виховання надає можливість з\\\'ясовувати внутрішній механізм взаємодії та взаємовпливу її структурних елементів, їх специфічні риси, динамізм, ефективність та результати правовиховного процесу.\r\nНова Україна, яка набула незалежності на зламі століть, проголосила для себе, що людина, її життя та здоров\\\'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються за найвищу соціальну цінність. Український народ обрав шлях побудови демократичної держави, тобто держави, у якій буде здійснено принцип панування права, що ґрунтується на визнанні прав і свобод людини, і який слугуватиме дороговказом для діяльності всієї держави. \r\nВирішити це завдання не так легко. Адже спадщина, яка дісталася нам у сфері прав людини, була дуже недосконала і не відповідала міжнародним стандартам. Справа у тому, що в суспільній свідомості, в культурі країни - як дореволюційної, так і післяреволюційної - права людини не займали важливого місця. Лише деякі прогресивні діячі України (Т. Шевченко, І. Франко, М.Драгоманов, М. Ковалевський, М. Грушевський та ін.) справді усвідомлювали значення прав і свобод людини в житті суспільства. \r\nЗнання громадянами нашої країни своїх прав сприятиме консолідації сучасного українського суспільства, подоланню політичного протистояння, оскільки за своєю природою вони мають консенсуальний характер і базуються на принципі «моя свобода не повинна завдавати шкоди свободі інших». У цьому виявляється моральність природи прав людини, їх схильність до таких категорій, як добро і загальне благо. А це, в свою чергу, ще більше підносить цінність прав людини, оскільки вони повинні сприяти моральному вдосконаленню суспільства, формуванню загальнолюдської солідарності, без яких неможливо перейти на рейки цивілізованого ринкового господарства, відродити економіку, яка б «повернулася обличчям до людини», допомогти незаможним і найбільш незахищеним, дати простір для розквіту вільного підприємництва і талантів молоді.Литература1. Алексеев С.С. \\\"Государство и право\\\" Москва,1993г. – С.82.\r\n2. Бжезинський Зб. Вирішальна роль України на пострадянському просторі. // Політика і час.– 1997.¬– № 9. –С.24-28. \r\n3. Власть и демократия: Зарубежные учёные о политической науке. Под ред. П.А. Цыганкова. М, 1992.– С.131.\r\n4. Даймонд Л. Прошла ли “третья волна” демократизации? // Полис. –1999. –№1. –С. 10-25. \r\n5. Даль Р. О демократии. / Пер. с англ. А. С. Богдановского; под ред. О.А. Алякинского. – М.: Аспект пресс, 2000. – 208 с. \r\n6. Лейпхарт А. Многосоставные общества и демократические режимы. // Полис.– 1992. –№ 1-2, 3, 4. – С.91-92.\r\n7. Марциновський А. Останнє попередження Ради Європи? // Голос України, 1998. 4 грудня. – С.4.\r\n8. Основы политологии. Под ред. В Л.Пугачева. М, 1992. – С.45\r\n9. Політологія посткомунізму: політичний аналіз посткомуністичних суспільств. ¬–К.: Політична думка, 1995. – 368 с.\r\n10. Скакун О.Ф. Теорія держави і права:Підручник –Харків:Консул, 2001. – С.84\r\n11. Теория государства и права. Курс лекций /Под ред. Н.И. Матузова., .В.Малько. Саратов, 1995г. – С.78.\r\n12. Теория государства и права./Под ред.А.Б.Венгерова.М: Юрист, 2000. – 112.\r\n13. Теория государства и права: учебник для ВУЗов по специ-альности: \\\"Правоведение\\\" Москва, МГУ,1987 г. –С.109.\r\n14. Хайек Ф.А. Дорога к рабству. Новый мир, 1991, №№ 7-8. – С.75.\r\n15. Цвік М.В. Загальна теорія держави і права: Підручник – Харків «Право»,2002 – С.95.
|
|
